Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: чернетка (список заголовков)
21:51 

Придумала назву

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
"Записки на вороновому крилі". "На вороновому крилі". "Літопис воронового крила". Кароче, якось такось

@темы: чернетка

00:11 

Земля

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
"I've fallen from a distant star, Came back, compelled because I love. I'm caught between two different worlds, I long for one more night of love". читать дальше

@темы: чернетка

23:32 

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
"Земля, вона ж самотня. Ти ж знаєш. У космосі, у цьому універсумі...Ми - одні. Наша планета... Хоча існують теорії... А сила - вона ж зав язана..." Бесконечный поток фраз мимо моих ушей. Где же ваше хваленое красноречие, Виктор Иванович? Вам так просто удается втолковать своим студентам закономерности литературного процеса развратного Ренесанса и мрачного Средневековья, почему же вы не можете объяснить восемнадцатилетней девочке, что с некоторых пор она обречена на вечное одиночество. Фу как пошло. Тебе родная впору романы писать в мягком переплете. Вечное одиночество. Посмаковать велеречивую фразу в голове, повертеть в разные стороны, дать ей оскалить свои зубы, вгрызться тебе в сердечную мышцу тупой болью. Ну ты же все и так поняла, правда? Когда впервые получила крылья? Или когда увидела других? Таких идеально состыкованых природой. Извини, для тебя ничего не припасли. Земля останется вечно девственной. Вечно одинокой старой девой среди звезд Млечного пути. Крикни в пустоту, ворона. Или заткнись и продолжай улыбаться. Главное не переиграть с сарказмом, могут не поверить... Виктор Иванович еще что-то вещал своим похожим на мурлыканье объевшегося кота голосом. В разговоре с Наставником главное было вовремя кивать в такт. Так, Віктор Іванович. Ні, я не засмучена. Честно не засмучена. Так, я все розумію. Ні, іншим говорити не потрібно. Ні, підримка мені не потрібна.Так, я справлюсь. Так, у кожного своя місія. Ага, я розумію. Ні, пар більше нема. Так, додому. Так, я пам ятаю про кризу в Йемені, Діна і Валя вже займаються. До побачення, Віктор Іванович. Выдох. А теперь дайте мне где-нибудь тихонько здохнуть.

@темы: чернетка

22:42 

Земля2

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
Босими ногами відчуваю прохолоду дерев'яного підвіконня. Вдих-видих. Хмарка пару з рота розтинає кришталево холодне зимове повітря. По шкірі повзуть гуськи. Чорна "алкоголічка" на голе тіло зовсім не гріє. Мирослав ще спить. Здається, я можу вічно дивитися вниз на сонне, спокійне місто під мирно-байдужими зірками і лінькувато-жовтим місяцем. Та мені ніколи. Зосереджуюся. Звичний пекучий біль наростає десь між лопатками, вклинюється гострими голками в спинний мозок, віддає у ступнях і скронях. З ледве чутним, шокуюче-огидним тріском рветься шкіра. Я намагаюся сконцентруватись на диханні і не знепритомніти від болю. Діна говорить, що ми скоро маємо звикнути. Їй ніхто не вірить, незважаючи на те, що вона практично не помиляється. Ні, не так. Взагалі не помиляється. Мене це повсякчас дратує... Обертаюсь на тихий скрип дверей. Протяг? А може то скриплять в агонії мої зуби. Піт заливає очі. Тільки б не втратити свідомість... Нарешті біль вщухає. Видих-вдих. Декілька секунд, щоб прийти до тями. Я востаннє окидаю зором темний провулок ім. Тодося Осьмачки, що лежить внизу і тихо посапує. Давай, ворона чортова, у тебе робота є. Різко відштовхуюсь ногами від підвіконня. Змах смоляно-чорних крил - і мені стає тепло. Жарко. Над нічним Мирославом стиха лунає пісня: "Гей, наливайте повнії чари, щоб через вінця лилося...". На Тель-Авів.

@темы: чернетка

11:28 

Земля

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
Ранок почався з теракту. Теракти завжди давалися мені тяжко. Саша говорить, що це через температуру. Задушливий клімат Палестини, Ізраїлю, сектору Газа де ми останнім часом літали частіше, ніж над Мирославом, діяв на мене гнітюче. О 6 ранку ХАМАС почав бомбардування мирних районів столиці Ізраїлю. Нахабно і не питаючи дозволу. Різниця у часі з Мирославом дозволила поспати ще годинку, але вставати довелося усе одно безбожно рано. Навшпиньки встаю з обійм диванчику, не розбудити б прародичів шарудінням. Не люблю прикривати стазисом знайомців і близьких людей. Льодок жаху заковує мій мозок час від часу, коли я дивлюся в застиглі обличчя вкритих стазисом. Це завжди нагадує мені про смерть - ні я, ні інші Стихії не маємо сили вберегти рідних людей від мороку і небуття, від невблаганності кінця.

@темы: чернетка

Нотатник Джалапіти

главная